Відгук фахівців ЧБЗ щодо ведення Літопису природи у вигляді електронної бази даних

 

У 2011 р. Державна служба заповідної справи розіслала серед установ ПЗФ проекти електронної бази даних „Літопис природи“, методичного посібника „Програма Літопису природи для заповідників та національних природних парків“, адаптованого для ведення Літопису природи в електронному вигляді та „Інструкції щодо виконання Програми Літопису природи для заповідників та національних природних парків“ з окремим дорученням дати до них зауваження та пропозиції. Фахівці Чорноморського біосферного заповідника оцінили зазначені проекти однозначно негативно, що і було відображене у відгуці, який підготували співробітники ЧБЗ Д. О. Черняков та Ю. О. Москаленко. Хоча досьогодні ці проекти не були прийняті, низка питань, розглянутих у відгуці фахівців, залишаються актуальними. У зв’язку з цим, нижче наведений його повний текст.

 

 

Відгук стосовно проектів Методичного посібника „Програма Літопису природи для заповідників та національних природних парків, адаптованого для ведення Літопису природи в електронному вигляді“ та „Інструкції щодо виконання Програми Літопису природи для заповідників та національних природних парків“

 

Cтарший науковий співробітник, к.г.н. Д. О. Черняков

Науковий співробітник, к.б.н. Ю. О. Москаленко

 

У пострадянський період питання ведення „Літопису природи“ заповідниками та національними природними парками в Україні поставало вже неодноразово. Фахівці Чорноморського біосферного заповідника (ЧБЗ) завжди надавали свою оцінку стосовно ініційованих Мінприроди та Державною службою заповідної справи (ДСЗС) розробок, які стосувалися проблеми ведення „Літопису природи“, щоразу піддаючи їх конструктивній критиці. Однак, принципові зауваження, які висловлювалися науковцями ЧБЗ, ігнорувалися.


Цього разу ДСЗС запропонувала на розгляд проекти електронної бази даних „Літопис природи“, методичного посібника „Програма Літопису природи для заповідників та національних природних парків“, адаптованого для ведення Літопису природи в електронному вигляді та „Інструкції щодо виконання Програми Літопису природи для заповідників та національних природних парків“. Зазначені проекти були розроблені в рамках виконання договору Мінприроди від 10.09.2009 № 1/1290/10/2. Загалом, виходячи зі змісту наданих матеріалів, мусимо констатувати факт, що ДСЗС черговий раз продемонструвала повне нерозуміння, а точніше, мабуть, небажання розуміти сутність „Літопису природи“ та зміст завдань, які на нього покладаються. Річ у тому, що в основі розробки „Програми Літопису природи для заповідників та національних природних парків, адаптованої для ведення Літопису природи в електронному вигляді“ допущені грубі концептуальні помилки, які, по-перше, звели нанівець всю зроблену роботу, по-друге, привели до марної розтрати бюджетних коштів, які були виділені на реалізацію цього проекту.


Ми не станемо аналізувати методичні недоліки запропонованої „Програми...“, оскільки переконані, що через її концептуальну хибність, такий аналіз просто позбавлений сенсу. В той же час зосередимо свою увагу саме на концептуальних питаннях. Крім того, враховуючи вперту постійність ДСЗС у своїх намаганнях протягнути таку програму, що в принципі не відповідає завданням, які мають покладатися на „Літопис природи“, вважаємо своїм обов'язком зробити системний аналіз причин цього явища.
 

Сама ідея „Літопису природи“, яка зародилася як форма реєстрації низки тих чи інших явищ, що відбуваються в природних комплексах заповідників, швидко еволюціювала, і вже у 80-х роках фахівці дійшли думки, що простий збір даних не відповідає завданням, які покладаються на заповідники. Так, у своїй праці, присвяченій принципам наукової діяльності у заповідниках, Ю. А. Ісаков та В. В. Криницький (1986) бідкаються, що „...на жаль ці роботи (за програмою Літопису природи — прим. авт.) ведуться дуже формально, в більшості випадків зводяться до реєстрації фенологічних та деяких інших даних і не орієнтовані на вивчення особливо важливих для того чи іншого заповідника конкретних проблем, процесів, що ускладнюють збереження еталонних екосистем“. В цій же статті автори сформулювали низку основних положень, які в основному відповідають сучасному баченню концепції „Літопису природи“.

 

Сучасна ж концепція „Літопису природи“, як ми її розуміємо, включає головну мету і головні завдання, принципові засади організації дослідницьких робіт, вимоги до їх складу і структури, методологічні підходи до збору, накопичення, аналізу та інтерпретації даних, а також шляхи використання отриманих висновків. Головним завданням заповідника є „збереження в природному стані типових або унікальних ... природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів та явищ, що відбуваються в них“ (ст. 15 Закону України „Про природно-заповідний фонд України“), а „Літопис природи“ є „основною формою узагальнення наукових досліджень та спостережень за станом і змінами природних комплексів...“ (ст. 43 Закону...). Виходячи з цього, головну мету діяльності наукового колективу заповідника і самого „Літопису природи“ як комплексної науково-дослідної програми ми визначаємо як наукове забезпечення діяльності, спрямованої на збереження природних комплексів заповідника; розробка наукових основ стратегії і тактики такої діяльності.

В такому контексті на сьогодні головні завдання Літопису природи ми бачимо наступними:

постійне стеження за станом природних комплексів, що охороняються в заповіднику (моніторинг стану природних комплексів);

довгострокове вивчення найбільш значних динамічних процесів, що відбуваються у природних комплексах;

розробка наукових основ збереження природних комплексів;

розробка і постійне вдосконалення єдиного комплексу заходів щодо збереження природних комплексів, здійснення контролю їх ефективності.
 

Що ж пропонує ДСЗС? Судячи з тексту проекту „Програми...“, її розробники вважають, що „Літопис природи“ — це, фактично, не більше, як щорічна збірка первинних даних про стан окремих біотичних і абіотичних компонентів екосистем заповідника. Вони наполягають на необхідності вміщення в „Літопис природи“ усієї суми первинних даних, аналіз і інтерпретація яких цілком лишається за межами програми. Такий підхід відкидає діяльність наукових колективів установ ПЗФ на декілька десятиліть назад і є не тільки порочним, але й згубним для усієї програми „Літопису природи“. Навіть більше, такий підхід суперечить вітчизняному законодавству, адже „Літопис“ є головним науковим документом заповідника, де узагальнюються всі результати наукових досліджень (ст. 43 Закону України „Про природно-заповідний фонд України“). В той же час, результатом наукового дослідження є не первинні дані, а наукові висновки. Первинні (польові) матеріали ретельно обробляються, аналізуються й інтерпретуються провідними фахівцями заповідника в ході підготовки розділів Літопису природи. У том Літопису включаються всі важливі висновки, наводиться повний логічний шлях їх отримання. Всі основні положення ілюструються фактичним матеріалом, який обробляється і оформлюється належним чином, відповідно до традицій тієї чи іншої наукової дисципліни. Що ж стосується первинних даних, то для їх накопичення та зберігання існує науковий архів заповідника, у т. ч. спеціалізовані бази даних.
 

В цілому, концептуальна суперечність проекту „Програми...“ з чинним законодавством, робить пункт 1.2 „Інструкції щодо виконання Програми Літопису природи для заповідників та національних природних парків“, який стверджує, що „Інструкція...“ розроблена відповідно до Закону України „Про природно-заповідний фонд України“, „Положення про організацію наукових досліджень у заповідниках і національних природних парках“ та „Положення про наукову діяльність заповідників та національних природних парків України“, чистою декларацією, яка не відповідає дійсності. Отже і „Програма...“, і „Інструкція...“ є концептуально і юридично хибними, а значить у принципі неприйнятними.
 

Які ж причини призвели до того, що в основу розробки „Програми...“ була покладена хибна концепція? Щоб їх пояснити перш за все розглянемо окремі механізми дії вітчизняного законодавства в сфері охорони природи. Є різноманітні природні ресурси, наприклад, рослинний світ, тваринний світ, нарешті природно-заповідний фонд, що є дуже багатогранним явищем, яке в одній із проекцій можна розглядати як особливу комплексну форму природних ресурсів. Аксіомою є те, що охорона та раціональне використання всіх видів природних ресурсів є запорукою сталого розвитку суспільства. Тому, завданням „ресурсних“ вітчизняних законодавчих актів (Законів України „Про рослинний світ“, „Про тваринний світ“, „Про природно-заповідний фонд України“ тощо, Земельного, Лісового та ін. кодексів) є „...регулювання суспільних відносин в сфері охорони, використання та відтворення...“ тих чи інших ресурсів. Всі ці законодавчі акти визначають державні органи виконавчої влади, на які покладається здійснення державного управління в сфері охорони, використання та відтворення того чи іншого ресурсу. При цьому, особлива роль відводиться Мінприроди, яке є „спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища“. Інколи така роль відводиться окремим структурним підрозділам Мінприроди, як, наприклад, ДСЗС у галузі управління природно-заповідним фондом.

У законодавстві в сфері охорони природи та природних ресурсів задекларований інструмент забезпечення виваженості та обґрунтованості політики, яка ведеться державними органами виконавчої влади стосовно державного управління в сфері охорони, використання та відтворення тих чи інших природних ресурсів. Ним є кадастр того чи іншого природного ресурсу (рослинного світу, тваринного світу, природно-заповідного фонду тощо), який вітчизняним законодавством визначається як система відомостей про стан того чи іншого ресурсу, кількісні та якісні характеристики його народногосподарської та наукової цінності, інші дані, необхідні для забезпечення його невиснажливого використання, відтворення й ефективної охорони. Іншими словами, кадастр – це чітко окреслене зведення даних, яке необхідне для менеджменту того чи іншого ресурсу на державному рівні. Зміст та порядок ведення кадастру визначається окремими положеннями чи інструкціями.
 

Зазначимо, що створення і ведення такого кадастру, який реально міг би виконувати покладені на нього функції, є завданням дуже далеким від тривіального, яке і до сьогодні для більшості ресурсів залишається невирішеним ні концептуально, ні організаційно. Тому Мінприроди разом з ДСЗС завдання зі створення і ведення дієвого кадастру природних ресурсів загалом, і кадастру природно-заповідного фонду зокрема, „в лоб“ вирішити не вдалося. Для виходу із ситуації, що склалася, був знайдений найпримітивніший шлях, який полягав у наближенні, а точніше у зведенні „Літопису природи“ до кадастру природно-заповідного фонду. При цьому, такий стан речей навіть не приховувався: про наближення Літопису природи до кадастру йшла мова у листі ДСЗС № 24-8-8/688 від 24 червня 2009 р., яким пропонувалося розглянути перший варіант поновленої програми „Літопису природи“ як електронної бази даних. В цілому ж зміст проекту „Програми...“ дає підставу нам стверджувати, що розробниками малося на меті її виконанням „закривати дірки“ також і в кадастрах рослинного та тваринного світу.
 

Однак, такий підхід знову ж таки має грубу концептуальну помилку. Річ у тім, що кадастр, як адміністративний інструмент, значною мірою є продуктом метанауковим, тобто в основу його укладання і ведення мають покладатися вершки із загального наукового прогресу тієї чи іншої області природничих знань, оскільки саме фундаментальні наукові знання стосовно стану об'єкта та природи і закономірностей його динамічних змін у просторі та часі мають бути покладені в основу розробки практичних рекомендацій щодо управління тим чи іншим ресурсом. В той же час кадастр намагаються наповнити знову ж таки первинними даними. Як наслідок, замість кадастру буде одержана деяка жалюгідна аморфна інформаційна каша придатна хіба що для продукування методом „copy-paste“ матеріалів до звітів за грантовими проектами, які імітують виконання тих чи інших міжнародних зобов'язань України у сфері охорони природи.

Таким чином, на думку авторів, реалізований розробниками „Програми...“ підхід є глибоко хибним і його прийняття у будь-якому разі неприйнятне.

 

Література

Исаков Ю. А., Криницкий В. В. Основные принципы планирования научной деятельности в заповедниках // Бюл. Моск. о-ва испытателей природы. Отд. Биол. — 1986. — Т. 91, вып. 4. — С. 5–10.

Пошук на сайті

RSS-новини